ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ ТА РОЗВИТОК ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ УЧНІВ НА УРОКАХ ХІМІЇ

Під час роботи на уроках я виробила своє педагогічне кредо: зацікав, щоб пізнати, навчай, щоб уміли вчитись, твори, щоб осмислили пізнання. Це допомогло мені працювати над проблемою: «Формування пізнавальних інтересів та розвиток творчого мислення учнів на уроках хімії».

   Викладання хімії, як на мою думку, починається із пробудження у учнів інтересу до предмету . Лише сила пізнати невідоме дає величезний стимул усьому людству відкривати тайни самої матінки природи. Інтерес – це потужний стимул активності людини. Під його впливом психічні процеси відбуваються інтенсивно, а діяльність стає привабливою і продуктивною. Ще Л.О.Гордон наголошував: « Інтерес – особливий  сплав емоційно-вольових та інтелектуальних процесів, які підвищують активність свідомості та діяльності людини». Блез Паскаль вважав, що «не тільки сама істина дає впевненість, а пошук її». Тому я на уроках хімії намагаюсь спонукати учнів до пошуку істини. А пошук –це вже клопітка праця, яку звати навчання. Навчання ж не повинно зводитись до простої передачі знань вчителя до  учнів, бо в такому випадку відбувається деградація суспільства. Та коли крім передачі своїх знань, навчити учня знаходити ту інформацію, яка його цікавить, навчити його правильно осмислити те, що він пізнав – в такому випадку, з наших уроків будуть виходити не тільки носії інформації, а ті, що шукають і доводять істину –дослідники. Наприклад, після вивчення теми електролізу, учень 9-го класу приніс мені розчин із осадом голубого кольору, дуже схожий на гідроксид міді (ІІ), і запитав мене, що  це за сполука. Це дійсно був гідроксид міді (ІІ), тому що він самостійно вдома провів електроліз води, використовуючи мідний дріт за електрод. Звичайно,  це був дуже розумний хлопчина, тому на районній олімпіаді він отримав І-ше місце. Однак, його рушійною силою, був, безумовно, інтерес до хімічних знань, а знання він отримував не тільки на уроці хімії, а й поза ним. Тому що, будь-яка цікавість хлопчаків, а надто, якщо ця цікавість наукова, за яку можна отримати гарну оцінку, не має перепон.

   Своєрідним дороговказом стали для мене слова В. Сухомлинського: «Якщо хочете, щоб педагогічна робота приносила вчителю радість, щоб повсякденне проведення уроків не перетворювалося в нудну, одноманітну повинність, ведіть кожного вчителя на щасливу стежинку дослідження.». Власне дослідження, а саме хімічний експеримент займає чи не основне місце у викладанні хімії. Бо свідоме засвоєння знань хімічних знань можливе лише за умови поєднання теорії з практикою, підкріпленою експериментами. За допомогою шкільного  експерименту вчитель може вирішити безліч завдань, зокрема активізувати мислення учнів та задовольнити їх природну допитливість і дослідницький інтерес. Для цього необхідно: 1)сформувати в учнів навички роботи з хімічними реактивами та хімічним посудом; 2)навчити їх самостійно аналізувати й відтворювати потрібну інформацію;

3)виробити системний аналітичний  підхід, необхідний для їх подальшої діяльності.

   Формування в учнів умінь проводити хімічний експеримент починається з виховання стійкої уваги, здатності спостерігати за демонстраційним експериментом, що проводить вчитель, осмислювати послідовність дій, прогнозувати кінцевий результат. Я дуже багато використовую експериментів на уроках хімії чи виховних заходах. Намагаюсь підходити творчо до того, щоб показати ці досліди учням. Наприклад у 9-му класі при вивченні теми «Хімічні властивості, добування, застосування  етену» показати вплив етену на достигання плодів неможливо, тому що цей експеримент триває до двох тижнів. Однак, використовуючи новітні технології, можна досягнути неймовірних результатів. Отож, за допомогою відеокамери було відзнято початок, середину і кінець експерименту. Оцифрувавши запис ми змогли, за допомогою медіа центру, продемонструвати на уроці почервоніння помідора під впливом етену. Експеримент – це суть нашого предмета, це початок хімічної науки, бо спочатку було явище, яке  потім людство намагалось описати, дослідити і осмислити. Тому й на уроці формую у учнів відношення до експерименту не як до циркового фокусу, а як до явища, яке вони повинні зрозуміти й пояснити. Крім того використання на уроці різні ТНЗ, не тільки полегшує роботу вчителя і економить час на уроці, а ще, найголовніше, дозволяє учням краще засвоїти матеріал.

    На думку відомого педагога М.М.Савчин , вчитель повинен бути помічником та рівноправним партнером в організації саморозвитку особистості. Потрібно створювати такі умови, щоб учень міг навчатися самостійно, опановувати вміння та навички роботи з навчальним матеріалом незалежно від учителя. Формування таких якостей школяра досягається через упровадження у шкільну практику інноваційних технологій, а саме інтерактивне навчання. Це дуже мене зацікавило, бо навчити учнів вчитися важче, ніж вимагати від них відтворення інформації. Тому використовую на уроці різні  інтерактивні методи: «Мозковий штурм», «Мікрофон», «Третій зайвий», «Склади кросворд», «Знайди застосування»,  «Упіймай помилку», і інші. Також великі результати дають уроки, що проводять у групах, використовую  уроки-казки, ігри, уроки з використанням комп’ютерних технологій, і інші. Ці методи дозволяють учням вільно висловлювати свою думку, формують у них навички співпраці. За допомогою таких методів вчитель легко може вести діалог між класом у вигляді запитань і відповідей, в яких учні намагатимуться давати оцінку чи пояснення цих запитань. Тобто, за допомогою цих методів вони починають творчо мислити. Наприклад, в результаті гри «Знайди застосування» , появилась ідея застосувати алюміній, целюлозу і поліетилен нетрадиційно, а саме пошити з них одяг. Понад 10 суконь із алюмінієвої фольги, паперових салфеток і поліетиленових пакетів пошили дівчата 10,11-х класів та продемонстрували їх на виховному заході .

   Готуючи урок, я завжди поєдную даний матеріал із іншими предметами. Наприклад: при вивченні теми «Метали», доцільно наводити міжпредметні зв’язки  з біологією (вказати значення наявності металів у живих організмів), з географією (вказати які є родовища у нас на Україні), з фізикою (вказавши цікаві фізичні властивості металів ), з історією (розказати історію відкриттів металів), з філологічними предметами (зачитуючи вірші складені про метали). Такі міжпредметні зв’язки можна наводити для кожної з тем. Для учнів це дозволяє осмислити хімію, як науку, яка тісно пов’язана з іншими науками і разом вони становлять одне ціле. Це також дає усвідомлення того, що хімія існувала і існує завжди поміж нас, її явища і процеси забезпечують життя на Землі, тому кожен учень повинен вивчати  цей предмет. Тобто  міжпредметні зв’язки не тільки викликають пізнавальний інтерес, а ще й дозволяють осмислити та поєднати цю науку з матінкою природою.

   Однак, у кожному класі завжди є учні успішні і не дуже успішні. Декотрі з останніх, мені дорікнули про те, що, мовляв, наука хімія не розвивається у нас на Україні, що немає ніяких досягнень у хімічній галузі, тобто вона є непопулярною, а тому навіщо її вивчати. Та ці песимістичні настрої учнів мені вдалось змінити завдяки виховному заходу «Жінки-хіміки України». Власне, готуючи цей захід, я взяла за мету донести учням про наукові досягнення сьогодення, відкрити їм нові імена вчених, які працюють на благо нашої держави. Учні повинні володіти інформацією про сучасну науку, тому що це дає величезний стимул для вивчення предмету та осмислення його в якості майбутньої професії. Тому й залучаю учнів до участі в таких конкурсах як «Забуті імена в науці й техніці України», «Юний хімік», у яких неодноразово отримували нагороди.

   Обов’язковою в моїй діяльності стала робота над такими психічними процесами, як пам'ять, мислення, уява, увага. Без їх удосконалення неможливо сподіватись на успіх у розвитку учня. Навчаючи, я намагаюсь допомогти дитині осягнути природу розумової діяльності. Психологи вважають, якщо навчити дитину мислити, решту життя вона зможе вчитися самостійно. Розвиток мислення має бути системний і включати різні аспекти навчально-виховного процесу: урок як  основну форму навчальної діяльності; спецкурси і факультативи; науково-дослідницьку роботу; підготовка проектів; позакласну роботу з хімії тощо, і базуватися на індивідуальних особливостях учнів. Таким чином, у роботі з розвитку мислення учнів на заняттях з хімії я виділяю такі аспекти: теоретичні, дидактичні та психологічні.

   Насамперед слід намагатися з’ясувати та встановити параметри мислення учнів, їх індивідуальні відмінності: глибину, гнучкість, стійкість мислення, усвідомлення мисленнєвої діяльності (можливість озвучувати результати і способи роботи), самостійність, ступінь швидкості, творчості, широти, критичності. Для цього з перших уроків потрібно включати завдання і вправи на порівняння, класифікацію, аналіз, синтез, узагальнення, аналогію, конкретизацію і абстрагування. Тобто відбувається діагностування учнів.

   Перед початком вивчення нової теми я продумую системний і теоретичний підходи, програму роботи над певними мисленнєвими операціями на конкретних уроках, формалізуючи структуру певних типів завдань. Як відомо, ефективність навчання значно збільшується після створення в учнів системних асоціацій через забезпечення взаємозв’язку навчальних предметів. Пояснюючи властивості речовин, особливо в старших класах, коли вже вивчено будову атома, хімічні зв’язки, будову речовин, постійно акцентую увагу на причинно-наслідкових зв’язках у ланцюжку «склад-будова-властивості-застосування». Демонструю, що закони мислення мають об’єктивний характер, алгоритмізую розумові дії. На уроках навчаю дітей прогнозувати властивості речовин на основі будови, узагальнювати висновки щодо будови на основі еспериментальних даних. Наприклад, під час вивчення фізичних властивостей металів я не лише викладаю загальновідомі  істини (метали поділяють на важкі й легкі, тугоплавкі й  легкоплавкі  тощо), що можна віднести до емпіричного стилю подання матеріалу  (емпіричне мислення), а й прошу на основі будови атомів, металічного зв’язку  спробувати передбачити зміну температур плавлення і кипіння, густини у періоді й підгрупі, що дає змогу  розвивати теоретичне мислення. Моя мета – допомогти учневі навчитися розрізняти об’єкт і предмет пізнання; виявляти принципи і методи пізнання, систему вихідних і похідних понять; інтерпретувати загальні положення стосовно конкретних випадків для створення системи наукових знань. Сприяю розвитку творчого та дивергентного  мислення, пропонуючи розв’язати нестандартні задачі, завдання, що мають неоднозначні відповіді, багато варіантів розв’язку.

  У дітей потрібно розвивати навички використання індуктивного та дедуктивного засобів пізнання. Індукція – рух думки від одиничного знання до загального, дедукція – від загального до одиничного, конкретного.

  Дидактичні аспекти становлять: формування понять, самостійна робота, контроль і оцінювання. Велику увагу приділяю навчанню дітей понять і створенню системи понять. Вчитель повинен пояснити складні поняття зрозумілою для учнів мовою. Для цього користуюся аналогією, конкретизацією. У викладанні матеріалу використовую схеми, таблиці, що впорядковують мислення, і допомагають краще зрозуміти часткові й загальні поняття, їх взаємозв’язок .

  Збільшення кількості самостійної навчальної роботи. Тільки один вид розумової діяльності – робота над усвідомленням своїх умінь і знань – є гарантією поступу у навчанні. Це допомагає реалізувати найважливіші принципи навчання: поступовість, послідовність, системність, доступність, міцність, усвідомленість й активність у засвоєнні знань. Намагаюсь організувати навчальну роботу так, щоб учні самостійно доходили до суті нових понять, а не одержували «готовий», «правильний» погляд на речі. Для цього впроваджую елементи групової та самостійної роботи з підручником, посібниками, дидактичним роздавальним матеріалом, хімічний експеримент. На перших уроках учні вчаться пояснювати побачене, прогнозувати перебіг хімічних реакцій; у старших класах – самостійно досліджують властивості речовин, на основі чого роблять узагальнюючі висновки або висувають теоретичні гіпотези.

Добір засобів контролю й оцінювання з точки зору їх сприяння розвитку пізнавальної діяльності. На мою думку наша система оцінювання вимагає значного удосконалення, оскільки ми оцінюємо переважно знання, а не мислення дитини. Останнім часом я дедалі більше схиляюсь до думки, що потрібно оцінювати оригінальність мислення і відповідей, нестандартні підходи у розв’язанні задач, а не завучені визначення і фрази, хоча добре розумію, що без міцної теоретичної бази процес пізнання буде обмеженим. Тому використовую більше завдань, у яких простежуються провідні ідеї курсу, у яких учні мали б можливість доводити істину, згідно алгоритму, який пропонують вони самі, і в котрих можна простежити здатність учнем мислити. Практикую оцінювання учнів учнями, само оцінювання.

   Психологічні аспекти включають відмову від стереотипів, мотивація, умови навчання. Необхідно відмовитись від стереотипів у поглядах на мисленнєві можливості дитини. Досвід роботи свідчить, що інколи учень, якого вважали умовно «слабким», починає вчитися з цікавістю і досягає неабияких успіхів. Наприклад, учениця закінчила 9-й клас з оцінкою по хімії «6», а через два роки вона здала незалежне оцінювання на «11». Тому важливо не упустити цей момент і підтримати його успіхи. Я не боюся ставити високі бали «слабким» учням і стараюсь не пов’язувати результати оцінювання з попередніми оцінками. Цікавлюся досягненнями учнів з інших предметів, спілкуючись із колегами, дітьми. Вчитель повинен сприяти розвитку в кожного учня позитивної Я-концепції. Цілеспрямовано розвиваю мотивацію учнів. За словами Л.Виготського, думку народжує не інша думка, а мотиви, якими керується наша свідомість. Пізнавальна мотивація є необхідною умовою продовження процесу мислення і одним із найсильніших рушіїв роботи пам’яті, особливо мимовільної. Обов’язковим для вивчення предмету є забезпечення психологічно комфортних і фізіологічно здорових умов навчання. Намагаюсь створити на уроці атмосферу співробітництва, щоб учні не боялися висловлюватися, хай навіть неправильно, чи бути осміяними, стимулюю висловлювання думок навіть тоді, коли вони неточні або неправильні, не караючи за це низькими балами.

   Важливим на уроці –це створення ситуації успіху, щоб дати змогу кожному учневі розкритися повністю. Для цього необхідно: 1)зняти страх («Це просто», «Це легко», «Не вийшло – нічого страшного попрацюєш і обов’язково вийде»); 2) надавати приховану допомогу («Я вважаю, що краще б почати з цього…», «Мені здається, що основне тут…»); 3) уміти авансувати особу («У тебе все вийде»); 4) Використовувати прийом персональної винятковості («Саме ти…»);

 5) зробити педагогічну оцінку результату («Ти це добре зробив», «Ось тепер вийшло чудово»).

  Робота викладача дуже творча та цікава, і коли я бачу позитивні результати своєї праці, то бажання навчати та творити стає дедалі більшим. А своїми кращими творчими доробками ділюся з іншими вчителями в журналі «Все для вчителя», «Все для вчителя плюс», та в газеті «Хімія».

   Наприкінці хотілося б згадати слова великого Сократа: « Я не можу навчити всіх усьому, але можу вплинути на мислення моїх учнів» . І це того варто.