Прості та складні речовини

Прості та складні речовини (інтерактивна вправа)

Прості речовини

Прості речовини (інтерактивна вправа)

Фізичні, хімічні явища. Хімічні реакції

Фізичні, хімічні явища. Хімічні реакції(інтерактивна вправа)

Назви і символи хімічних елементів.

Назви і символи хімічних елементів.(інтерактивна вправа)

Метали та неметали (інтерактивна вправа)

Хімічні елементи (інтерактивна вправа)

Чисті речовини та суміші (інтерактивна вправа)

Науковці з Німеччини синтезували новий хімічний елемент

Фізики з Німеччини синтезували 117-й елемент таблиці Менделєєва. Результати свого дослідження автори опублікували в журналі Physical Review Letters, коротко з ними можна ознайомитися на сайті New Scientist.

Компетентнісна орієнтація у викладанні хімії.

Процеси демократизації сучасного українського суспільства актуалізують проблему підготовки людини до відповідального та самостійного вибору дій у політичній, соціальній, економічній, професійній, культурній та інших сферах життя   Сьогодні академічний підхід до освіти практично у всіх викликає зростаюче почуття незадоволення. Випускник школи, навчання в якій було націлене лише на передачу знань, виявляється неготовим до самостійної і відповідальної роботи в конкретних трудових колективах або навчальних ситуаціях і навчання протягом життя.  Досягнення сучасної науки та педагогічної практики, стан довкілля і реалії соціуму обумовили нові вимоги суспільства до школи, нові парадигми та стандарти освіти, в яких чітко окреслено нові ціннісно-цільові орієнтири та сучасні пріоритети. Це вимагає оперативного внесення суттєвих змін до змісту навчального предмета та навчальних програм з хімії. Реформування загальної середньої освіти має підвищити якість та ефективність природничо-наукової освіти, її внесок у міжпредметну інтеграцію, формування наукового світогляду, загальної та екологічної культури, у всебічний розвиток учня. Реалізувати вказані цілі можливо в умовах вдосконалення компетентнісного підходу у системі освіти. На думку О. Лєбєдєва, не можливо досягнути нової якості освіти за рахунок збільшення об'єму знань і, навіть, за рахунок зміни змісту знань з окремих предметів. Пропонується використати інший шлях - змінити характер зв'язків та відношень між навчальними дисциплінами. Важливе завдання сучасного викладання хімії - забезпечити засвоєння учнями предмета на рівні функціональної грамотності, а у профільних класах - на рівні освітньої компетентності. Під компетентністю  розуміють гармонійну систему рис особистості, набуту в навчально-виховному процесі, що являє собою сплав мотивів, знань, умінь та здібностей якісно виконувати певний вид діяльності. Заслуговує на увагу підхід до визначення поняття «компетентність» міжнародного експерта професора О. Кирсана. У своїх роботах він керувався тим, що компетентності є своєрідними комплексами знань, умінь та ставлень, які набуваються в навчанні й дозволяють людині розуміти, тобто ідентифікувати та оцінювати в різних контекстах проблеми, характерні для різних сфер діяльності. Поділяємо погляди нідерландських психологів, зокрема Д. Шона, який вибудував «дієво-зорієнтовану» модель компетентності. У його концепції компетентність являє собою дворівневу структуру, в якій перший рівень складає «знання в дії», а інший є рефлексивним. Рефлексія в Д. Шона теж складається з двох компонентів: «рефлексія в дії» та «рефлексія про дію». Результат дії даної системи в значній мірі залежить від успішності функціонування системи «Вчитель - Учень». Таким чином, компетентнісний підхід у системі сучасної національної освіти практично можливий лише за умови органічного поєднання двох його взаємопов'язаних ланок - компетентнісний педагог і компетентнісний учень. Компетентнісний учитель, на наше переконання, інтегрує в собі високий рівень професійних, педагогічних, психологічних, соціальних якостей та здійснює системний підхід до:

• визначення цілей, актуальних для розвитку особистості учня;
• відбору змісту навчання з предмета, якому він навчає;
• організації освітнього процесу з врахуванням реалій сьогодення та найближчого майбутнього учня;
• відбору та впровадження у навчальний процес сучасних освітніх технологій;
• діагностики, корекції та контролю результатів навчання кожного учня.

Компетентнісний випускник 12-річної школи - це особистість, яка вміє:

• гнучко адаптуватися в мінливих життєвих ситуаціях, самостійно здобуваючи необхідні знання, вміло використовуючи їх на практиці для вирішення різноманітних проблем;
• самостійно критично мислити, бачити в реальній дійсності проблеми та шукати шляхи їх раціонального вирішення, використовуючи сучасні технології, чітко усвідомлювати де та яким чином набуті знання можуть бути застосовані в довкіллі;
• генерувати нові ідеї, творчо мислити;
• грамотно працювати з інформацією (вміти збирати необхідні для розв'язання певної проблеми факти, аналізувати їх, пропонувати гіпотези, робити необхідні узагальнення, співставлення з аналогічними чи альтернативними варіантами вирішення, встановлювати статистичні закономірності, робити аргументовані висновки, застосовувати отримані висновки для виявлення і розв'язання нових проблем);
• бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах, уміти працювати у групах у різноманітних сферах діяльності, у різних ситуаціях, запобігаючи і вміло виходячи з конфліктних ситуацій;
• самостійно працювати над розвитком власної моралі, інтелекту, культурного рівня;
• аналізувати власну діяльність і діяльність інших;
• оцінювати соціальні звички, пов'язані із здоров'ям, навколишнім середовищем.

Вчитель у своїй системі роботи надає значної уваги формуванню перерахованих умінь. У той же час, маючи за мету становлення та розвиток ключових освітніх компетенцій, зі всієї різноманітності завдань, що стоять перед сучасною школою, найважливішим було подолання «мотиваційного вакууму» учнями основної та старшої школи, створення системи формування мотивації на уроках і в позаурочній роботі з хімії, формування позитивної мотивації навчання, конструювання мотиваційного процесу як основи засвоєння змісту хімічної освіти. Як відомо, провідною діяльністю учнів 8-11-х класів є міжособистісне спілкування та професійне самовизначення, намагання зайняти своє місце в житті. У результаті спільної діяльності учнів відбувається формування внутрішніх та соціальних мотивів навчання як на уроках, так і в позаурочній роботі. Тому, використовують такі педагогічні засоби, які спрямовані на різноманітні способи взаємодії з іншими учнями: встановлення контакту, вибір певної соціальної позиції у відносинах з оточенням, отримання їх схвалення. Найефективнішим засобом у вирішенні питання формування компетентної особистості, вважається групову навчальну діяльність школярів, організація якої забезпечує включення учнів в активне спілкування та співробітництво. Цей вид діяльності заохочує учнів до самостійного дослідження змісту навчального матеріалу, взаємного використання один одного як джерела навчальної інформації. Почуття групової належності дає учням змогу долати труднощі, які виникають на їхньому шляху. Вони відчувають істотну емоційну й інтелектуальну підтримку з боку однокласників, яка надає їм можливість вийти далеко за межі їх теперішніх знань та вмінь. Спільні дії в малих групах, обговорення матеріалу, навчання один одного дають можливість краще зрозуміти та засвоїти навчальний матеріал. Багаторічні дослідження, які проводили у ліцеї Сумського державного педагогічного університету ім. А. Макаренка, дають підстави стверджувати, що навіть у найслабших учнів зникає почуття страху за невдалу відповідь, розвивається терпимість до думки інших, значно зростає мотивація навчання. Групова діяльність учнів будується  на основі діяльнісного підходу, який враховує типологічні особливості засвоєння знань різними учнями. Завдання для самостійної роботи добираємо з урахуванням рівневої диференціації і переважно практичного спрямування. Учням пропонуються різноманітні види завдань:

• проблемні запитання;
• тести;
• вправи зростаючої складності;
• комбіновані та творчі завдання;
• уявний експеримент;
• експериментальні та розрахункові задачі;
• моделювання тощо.

Заслуговує на увагу групова робота учнів під час підготовки до нестандартних уроків, які займають чільне місце в системі роботи. У даному випадку групи завчасно отримують завдання, готують його в позаурочний час, а на навчальному занятті звітують про його виконання. Одним із способів активізації пізнавальної діяльності учнів є проведення на навчальних заняттях дидактичних ігор, які збуджують думку та стимулюють творчу ініціативу. Психологи вважають, що засвоєння матеріалу під час дидактичних ігор не вимагає довільного запам'ятовування, що підвищує емоційне сприйняття, дозволяє уникнути перевантаження учнів. Ігрова модель навчання сприяє формуванню компетентностей, тому що:

• надає можливості у самовизначенні;
• розвиває творчу уяву;
• формує навички співпраці;
• створює умови для вільного висловлювання учнями власної думки, визначення певної аргументованої позиції.

Важливим елементом у процесі формування компетентної особистості вважають реалізацію проблемного навчання. Навчити вчитися - це значить навчити вирішувати проблеми, вбудовані у структуру навчально-пізнавальної діяльності школяра. Саме тому у зміст завдань для самостійної роботи учнів  систематично включають навчальні проблеми пізнавального та практичного характеру. Виходячи з того, що навчальна проблема у структурі завдання є початком думки учня, основою його інтересу до хімії, ядром розвивального навчання, умовою свідомого засвоєння предмета. Проблемно-пошукова діяльність, в яку учні включаються у процесі вирішення проблеми, - важливий фактор набуття ключових та предметних компетентностей. Життєвою необхідністю обумовлюється введенням у практику активних форм навчання, зокрема проблемних лекцій і семінарів. Проблемна лекція, на відміну від звичайного уроку, забезпечує прискорений темп навчання, підвищує його теоретичний рівень, формує в учнів старших класів уміння самостійно та критично мислити, виробляє в них навички самоосвіти, а також спонукає до ініціативності. Навчання хімії передбачає формування і більш загальних компетентностей:

• освітньої (вміння вчитися, розкривати суть і значення теоретичних побудов і символіко-графічних форм, давати їм різну інтерпретацію, оперувати мовою науки та ін.);
• методологічної;
• комунікативної;
• експериментально-практичної;
• задачної тощо.

Зміст предмету «Хімія» бере також участь у формуванні різноманітних надпредметних компетентностей:

• комп'ютерної;
• екологічної;
• валеологічної;
• соціокультурної тощо.

Виділяють пріоритетну роль хімії у формуванні екологічної компетентності, оскільки більшість екологічних проблем сучасності мають хімічну природу, а для їх вирішення активно використовуються хімічні засоби та методи. Недостатність хімічної грамотності погрожує загрозу людини та природи, недооцінку ролі хімії у розв'язанні екологічних проблем, хемофобію. Екологічна освіта та виховання розглядається як складова частина всіх ступенів шкільної хімічної освіти. Разом із тим компетентнісний підхід вступає у протиріччя з багатьма усталеними в системі освіти стереотипами, існуючими критеріями оцінювання навчальної діяльності учнів, педагогічною діяльністю педагогів, роботою шкільної адміністрації. Одним із найбільш суттєвих протиріч є протиріччя між ускладненими цілями хімічної освіти, новими державними стандартами природничої освіти, скороченим часом на опрацювання навчального матеріалу та вимогами якісного оволодіння цим предметом з одночасним виконанням спільних цілей природничо-наукової освіти. Зняти це протиріччя частково допомагають мінімізація знань, встановлення причинно-наслідкових зв'язків, узагальнення, систематизація і формалізація знань (схематизація, згортання у символіко-графічні форми, моделювання, виділення інваріантів найважливіших систем понять, організація на мінімумі знань максимуму різноманітних дій та інше). Мінімум цілісних знань із хімії, отриманий на основному ступені освіти як найбільш масової, необхідний кожній людині для розумного використання речовин, забезпечення безпеки життєдіяльності в сучасному світі. Саме тому  розглядають хімічну освіту, отриману у школі, не лише як обов'язковий компонент загальної освіти, але й як невід'ємну частину загальної культури людини.

Список використаних джерел

1.Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови.-К: Видавничий центр «Просвіта», 2005

3.Бібік Н.М, Ващенко Л.С. та ін.., Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи.-К.:ВАТ «Книжкова друкарня наукової книги»,2004,-112с.

4. Практична педагогіка.99схем і таблиць/ автори-уклад. Н.П.Наволокова, В.М. Андреєва,-Х:Вид.група «Основа»,2011-117с.-(Серія «Золота педагогічна скарбниця»)

5. Підласий І.П.Практична педагогіка або три технології.-Л.:Видавничий Дім «Слово», 2006.

6. Пометун О, Піроженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання.-К.:А.С.К.,2004.

7.Освіта. UA. «Компетентнісна оріэнтація у викладанні хімії» О.Гиря;

8. «Урок хімії – традиційні та нетрадиційні підходи» М.М. Савчин;

9. Т.В. Ціперко «Сучасний урок: компетентнісно-діяльнісний підхід» /Vistnik 2012.

Компетентність. Види компетентностей

Компетенція-це сукупність взаємопов'язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, спосо­бів діяльності), які є заданими до відповід­ного кола предметів і процесів та необхід­ними для якісної продуктивної дії по від­ношенню до них.

Освітня компетенція за А.Дахіним-це рівень розвитку особистості учня, пов'язана з якісним опануванням змісту освіти.

Компетентність-це володіння людиною відповідною ком­петенцією, що містить її особистісне став­лення до предмета діяльності.

Освітня компетентність-це здатність учня здійснювати складні культуровідповідні види діяльності.

Характеристика компетентностей і компетенцій

Внутрішня структура компетентностей (за А.Хуторським)

·        назва; ·        тип загальної ієрархії (ключова, загальнопредметна, предметна); ·        коло реальних об'єктів дійсності, відносно яких уводиться компетентність; ·        соціально-практична обумовленість і значущість; ·        смислові орієнтації учня, особистісна значущість; ·         знання про коло реальних об'єктів;

·        уміння та навички, які стосуються цього кола ре­альних об'єктів; ·        способи діяльності по відношенню до них; ·        мінімально необхідний досвід діяльності учня у сфері цієї компетентності; ·        індикатори— приклади, зразки навчальних та контролюючих завдань з визначення ступеня (рівня) компетентності учня

Функції компетентності в системі освіти (за А.Хуторським)

У відношенні до особистості учня	Увідношенні до структури та змісту освіти	У відношенні до знань, умінь та навичок
відображають та розвивають осо-бистісні якості учня в напрямі об'єктів, що вивчаються ним; -характеризують діяльнісний компонент освіти учня; -задають мінімальний досвід предметної діяльності; - розвивають можливість розв'язувати реальні проблеми; -є багатовимірними, тобто охо­плюють та розвивають усі осно­вні групи особистісних якостей учня; -є інтегральними характеристика­ми якості підготовки учня; -у сукупності визначають та ві­дображають функціональну гра­мотність учня	-надають можливості конструювання цілі, зміст освіти та освіт­ніх технологій у сис­темному вигляді; -є  міжпредментними; -є багатофункціо­нальними, оскільки дозволяють учневі розв'язувати пробле­ми з багатьох сфер життя; -формуються засоба­ми змісту освіти	-не протистоять ЗУНам, а, знаходячись у різних площинах, претинаються з ними; -містять в собі низки ЗУНів; -пов'язані зі здатністю осмислено використо­вувати комплекс знань, умінь та способів діяль­ності з міждисциплінар­ного кола питань; -забезпечують оволодіння комплексною освітньою процедурою, яка має осо-бистісно діяльний характер

Трирівнева ієрархія компетенцій (за А.Хуторським)

• ключові;
• загально предметні;
• предметні.

Розгорнутий перелік ключових компетенцій

Назва	Характеристика
Ціннісно-смислова компетенція	пов'язана з ціннісними уявленнями учня, його здатністю до орієн­тування у житті, усвідомлення свого місця в ньому, до вибору ці­льових та смислових установок для своїх дій та вчинків, до при­йняття рішень
Загальнокультурна компетенція	це коло питань у яких учень має бути добре обізнаним, мати знання та досвід певної діяльності. Це особливості національної та загальнолюдської культури, культурологічні засади сімейних, со­ціальних, суспільних явищ та традицій, роль науки та релігії в жит­ті людини, компетенції у сфері побуту
Навчально-пізнавальна компетенція	це сукупність компетенцій учня у сфері самостійної пізнавальної діяльності: знання та вміння цілепокладання, планування, аналізу, рефлексії самооцінки навчально-пізнавальної діяльності. У межах цієї компетенції визначаються вимоги відповідної функціональної грамотності: вміння розрізняти факти від домислів, володіння ви­мірювальними навичками, використання різних методів пізнання
Інформаційна компетенція	пов'язана з формуванням уміння самостійно шукати, аналізува­ти, відбирати необхідну інформацію, трансформувати, зберіга­ти та транслювати її. Ця компетенція забезпечує навички роботи учнів з інформацією, що міститься в навчальних предметах і освіт­ніх галузях, а також у навколишньому світі
Комунікативна компетенція	містить оволодіння мовами та способами взаємодії з людьми, на­вичками роботи в групі. Учень має вміти відрекомендувати себе, написати листа, анкету, заяву, поставити запитання, вести диску­сію тощо
Соціально-трудова компетенція	це оволодіння знаннями і досвідом у суспільній діяльності, у галузі сімейних стосунків, у соціально-трудовій сфері, у питаннях еконо­міки і права та в професійному самовизначенні
Компетенція особистісного самовдосконалення	спрямована на засвоєння способів фізичного, духовного та інтелек­туального саморозвитку, емоційну саморегуляцію та самопідтрим-ку. Вона пов'язана з безперервним самопізнанням, формуванням психологічної грамотності, культури мислення. До неї відноситься: знання правил особистої гігієни, турбота про власне здоров"я

Шляхи формування компетентності учня

Групи компетентностей	Характеристика	Можливості продуктивного навчання
Соціальна	вміння робити вибір вміння приймати рішення вміння брати відповідальність вміння безконфліктно співіснувати	·         Забезпечення власної активності учня (асііуііу — діяльність). ·         Стимулювання пізнавальної активності учнів. ·         Опора на діяльність учня. ·         Забезпечення співробітництва. ·         Здійснення роботи в команді. ·         Орієнтація на конкретний продукт. ·         Забезпечення мотивації діяльності (те, що я роблю, є корисним). ·         Усвідомлення власного внеску у спільну роботу. ·         Розв'язання проблем. ·         Пошук шляхів реалізації проекту. ·         Установлення причинно-наслідкових зв'язків. ·         Формування адекватної оцінки й самооцінки. ·         Уміння використовувати власний досвід. ·         Адаптація до змін. ·         Розвиток здібностей та обдарованості учнів та підвищення через це їх соціального статусу
Полікультурна	оволодіння досягненнями культури розуміння інших людей, їх індивідуальності і відмін­ностей за національними, культурними, релігійними та іншими ознаками	Роробка проектів культурологічної спрямованості Забезпечення розширення кругозору та підвищення культурного рівня учнів. Здійснення роботи в команді, забезпечення взаємодії учнів. Усвідомлення ролі й впливу предмета на розвиток культури. Оцінювання творів літератури та мистецтва. Визначення ставлення до власної діяльності та діяльності інших людей. Повага до чужої праці. Вплив освітнього середовища на розвиток учнів. Співвіднесення об'єкта навчання з власним досвідом. Формування загальнолюдських цінностей
Комунікативна	Уміння спілкуватися усно, писемно,рідною та іноземними мовами	Обговорення проблем Формування отчки зору Уміння доводити власну позицію Розвиток культури мовлення Уміння презентувати свій продукт Можливість для безпосереднього спілкування Адекватне ставлення до критики Стимулювання критичного ставлення до себе Уміння адаптуватися в мовному середовищі
Інформаційна	Уміння добувати, опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел	Використання різних джерел інформації Уміння класифікувати документи Уміння користуватися новими інформаційними технологіями Уміння переробляти інформацію для отримання певного продукту Аналіз та критичне ставлення до інформації Самостійне опрацювання інформації Розуміння та усвідомлення інформації Залучення власного досвіду
Саморозвитку і самоосвіти	Готовність та потреба навчатися протягом усього життя	·           Узагальнення власних знань ·         Організація власних прийомів навчання ·         Організація самоосвітньої діяльності ·         Постійне удосконалення ·         Мотивація саморозвитку ·         Залучення та збагачення власного досвіду ·         Підтримка пізнавального інтересу ·         Потреба в нових знаннях ·          Визначення перспективи діяльності ·         Співвіднесення теоретичних знань з практикою
Продуктивної творчості	Готовність та потреба у творчості	·         Вміння побачити та сформулювати проблему ·         Вміння заходити нові рішення ·         Вміння діяти у нестандартних ситуаціях ·         Активізація творчих здібностей учнів ·         Реалізація творчого потенціалу учнів